В давнину серед західних германських племен 25 грудня визначалося як особливий момент – день зимового сонцестояння. Відзначений великою увагою, цей день ставав окремим об’єднавчим пунктом для язичників, де навколо священної ялини розгорталася таємнича атмосфера обрядів з глибоким культовим сенсом. Ялина, священне дерево, яке зимою не втрачає своє листя, набувала особливого символічного статусу і була місцем для проведення таємничих жертвоприношень.
Узагалі є безліч легенд та історій про походження звичаю, але ми відібрали лише найбільш яскраві та ймовірні. Відомості про джерела звичаю вбрання ялинки зібрав з низки історичних видань та збірок легенд кореспондент Української Служби Інформації Валентин Дуковський.
У час, який ми сьогодні називаємо різдвяним, кельти, із їхнім глибоким зв’язком з природою, лісами, також внесли свій внесок у святкові звичаї. За їхньою думкою, боги лісу вимагали жертв, і гілки ялини ставали своєрідним священним місцем, вівтарем, де внутрішності жертв розглядалися як особливе благословення. Є легенди, що жертвою обиралась дівчина, але історики заперечують: це ніяк не підтверджується, ймовірніше, лише тварини виступали жертвами поганським богам. Хай там як було спочатку, згодом звичай трансформувався. І вже такі плоди природи, як фрукти, горіхи й солодощі, використовувалися в цих ритуалах, символізуючи достаток і добробут.
З приходом християнства в цей складний «мозаїчний» різдвяний візерунок додалися нові риси. Католики не пов’язували Різдво з ялинками та лісом, а язичницькі звичаї, звичайно, не шанували. Звичай вбирати ялинку у християн пов’язують з ім’ям Мартіна Лютера – видатного священника, ініціатора руху Реформації. Знов таки за легендою у ясний і морозний Святвечір він ішов додому через ліс. Аж раптом звернув увагу на ялинку, крізь гілки-лапи якої гарно просвічували зірки. Це справило на нього таке незабутнє враження, що вдома він поставив ялинку для своєї сім’ї та прикріпив до її гілочок свічки. Таким чином ці свічки, а особливо зірка на вершині ялинки, нагадували Вифлеємську зірку, яка вела волхвів до немовляти Ісуса. Відтоді й пішов новий звичай.
Ця ідея стала відправною точкою для формування сучасної традиції прикрашання ялинки на Різдво. У результаті взаємодії давніх язичницьких звичаїв і християнських символів вироджується унікальний і глибокий образ цього свята, який по сей час зберігає свою особливу привабливість і сенс. Дивним чином, ця традиція стала не просто зв’язуючим ланцюгом між давністю та сучасністю, а й символом об’єднання різних культурних шарів у святковій спадщині людства.
Источник: Новости Одессы
влажность:
давление:
ветер:
