Сollaborator

предложите новость

форма отправки новости
X

    Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями

    «Кожна дитина має жити в сім’ї», – вважає патронатний вихователь Роман Федорченко. Знає це з власного досвіду, бо дев’ятирічним хлопцем потрапив в інтернат і провів там рік: мати померла, а батько пішов в іншу сім’ю. Пригадує, що деякі вихователі були грубими, били дітей гімнастичними палицями. І що найголовніше – в інтернаті не навчали дітей допомагати одне одному, бути добрими й чуйними. Кожна дитина – сама по собі, а її завдання – вижити. Вже ставши батьком, Роман лишився сам із п’ятьма дітьми після смерті дружини. Молодшому було вісім місяців. Каже, що без родичів чи іншої підтримки було важко. Ба більше – місцева соціальна служба, здавалося, хотіла не допомогти, а підловити його на помилках, не вірила в нього й пропонувала забрати дітей в інтернат. Та він просто робив своє і ні секунди не сумнівався, що має піклуватися про дітей та не допустити, щоб їх забрали. Відтоді минуло 10 років. За цей час Роман переїхав із Сумської області в село Піщана на Одещині й познайомився в інтернеті з Іриною. Вона з трьома дітьми переїхала до нього з Естонії. Разом із нею вони стали патронатними вихователями – приймають дітей, які або чиї батьки опинилися в складних обставинах. Від прийомної сім’ї це відрізняється тим, що дитина може перебувати на патронаті від трьох до шести місяців (під час воєнного стану строк перебування необмежений). У цей час їхні батьки мають змогу привести своє життя до ладу, або ж для дітей шукають прийомні сім’ї, якщо повернення додому неможливе. «Наше завдання – забезпечити для дитини сімейне вогнище, затишок, тепло та любов», – каже Роман.

    Як вони з дружиною з цим справляються і в чому особливість патронатного виховання – читайте в матеріалі на сайті Української Служби Інформації.

    Бути батьками – це поклик долі

    Коли вже діти стали виростати й лишати наш дім, ми відчули, що чогось не вистачає. У нас стоїть двометровий столовий стіл, і, сказати чесно, всередині стало пустинно. Ми звикли, що вдома весь час балаган, шум, бо постійно є діти, – розповідає Роман.

    З ними продовжували жити троє своїх дітей, проте дитяче життя в домі вирувало вже не так, як у минулому. Тож Роман з Іриною задумалися про те, щоб прийняти нерідних дітей.

    І тут доля надіслала сигнал. Коли чоловік був у місті, на очі йому трапилася брошура про патронатні сімʼї.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    Десь усередині, звісно, виникло бажання цим зайнятися, – пригадує Роман. – Але з іншого боку, думав: достатньо, я вже за своє життя дітей виховав. Отже, я трохи проігнорував цю брошуру – розумом, бо в серці щось йокнуло. Через деякий час у місто поїхала Іра. Приїжджає – і показує мені фотографію цієї ж брошурки.

     

    Тоді подружжя і вирішило, що має стати патронатною сімʼєю. Роман розумів життя дітей, яким не вистачає батьківського піклування, і хотів щось для них зробити.

    Вас не лякало, що з дітьми буде потрібно розлучатися? Це не прийомна сімʼя, коли дитина живе з вами як мінімум до її повноліття, – запитую.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    Так, це складніше, але ми були готові, – відповідає Роман. – Ми розуміли всі складнощі, які це можуть бути діти, з яких сімей. У нас було бажання взяти участь у їхніх життях. Хоч якусь частину залишити в їхніх долях, додати чогось хорошого. Я думаю, цей вплив значно ширший, ніж міг би бути, якби ми стали прийомними батьками. Адже через наше виховання вже пройшли 15 дітей.

     

    Любов – це відповідь на все

    За законодавством, дитина може жити в патронатній сімʼї до пів року (під час війни – строк необмежений). Після перших трьох місяців за умови, що все гаразд, вона може повернутися до рідних батьків. Якщо ж за цей час у їхньому житті нічого не змінилося, то дитина може провести з патронатними вихователями ще три місяці. Якщо ж і після цього рідні не можуть забезпечити для дитини належні умови, для неї підшукують прийомну сімʼю або опікунів.

    Роман каже, що прощатися з дітьми складно, бо вони з Іриною звикають до них, їхніх звичок, характеру і вподобань. Спершу, після закінчення шестимісячного терміну, їм дуже не вистачає дитини. Та їх зігріває усвідомлення, що змогли допомогти й що завдяки цьому в неї може поліпшитися життя. До того ж вони продовжують підтримувати звʼязки з деякими з колишніх вихованців.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    Утім, не з усіма дітьми вони розлучилися. Якось до них привезли Оленку з іншого району.

     

    Працівники соціальної служби попереджали, що з дівчиною складно знайти спільну мову і домовитися.

    Знаєте, нічого подібного. Хороша така дівчинка. Так, перший час тяжкувато було, бо вона була в депресивному стані, багато плакала і зривалася. Але потроху все змінювалося, – розповідає Роман.

    Сльози Оленки мали причину – сварки з мамою. Одне із завдань патронатних вихователів – підтримувати звʼязок із рідними дитини, забезпечити їм можливість спілкуватися. У цій ситуації робити це було важко.

    Оленці було настільки складно жити з матірʼю, що вона сама прийшла в соціальну службу й попросила її забрати. Дівчина так і не повернулася додому, їй знайшли опікунів.

    Проте через деякий час вона заявила – хочу назад до дяді Роми й тітки Іри. Це бажання збіглося з їхнім, і вони знайшли вихід: Ірина стала опікункою Оленки, а Роман лишається патронатним вихователем.

    Історія Оленки – не унікальна. Був і хлопчик, мати якого пиячила та била його (він теж сам попросив його забрати). І хлопчик, батько якого вбив матір. Усі ці діти з Піщанської та сусідніх громад, де немає патронатних сімей, проходять через дім Романа й Ірини.

    І більшість із них, як і Оленка, не хочуть їхати, каже Роман. Відповідь на запитання «чому?» полягає в одному слові – любов.

    Я вважаю, що все-таки любов, піклування про дитину можуть зламати весь негатив. У нас у домі заведені обіймашки-цілувашки, коли діти йдуть до школи й повертаються. І ось діти (рідні та ті, що вже живуть у сімʼї деякий час, – ред.) підходять, а нова дитина стоїть поруч в очікуванні. Йому чи їй нібито ніяково підійти. Але видно, що теж хоче, щоб обійняли й поцілували. Чи хоча б торкнулися рукою кучерів. Просто навіть поспілкуватися після школи: як там справи, чи є друзі, чи освоївся, можливо, щось треба. І я бачу, що будь-яка дитина відтаює. Так, любов – це дуже важливо.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    Навчити дітей жити в сімʼї

     

    Щоб стати патронатними вихователями, Ірина й Роман мали пройти навчання. Воно відбувалося на вихідних і тривало приблизно пів року.

    З нами займалися тренери, психологи, розповідали про психологію дитини. Ми проводили різні тести на психологічну стійкість у вихованні дітей. Дуже мені сподобалося це навчання. Я в школі так не прагнув до навчання, як там. Я б, якщо чесно, ще із задоволенням пройшов би цей курс, – розповідає Роман.

    Пройшовши навчання й отримавши всі дозволи, вони могли приймати перших дітей. І довго чекати не довелося – до них привезли одразу пʼятеро малих дітей, від двох до семи років. Це були діти однієї матері, і за законодавством їх не можна розлучати. Тоді, розповідає Роман, було складнувато, бо на той час вони ще не почувалися впевнено в новій ролі, щоб виховувати одразу стільки малих дітей.

    До того ж тоді була затримка з фінансуванням, тому подружжю довелося влізти в борги, щоб одягнути та взути цих дітей. Вони були дуже погано доглянуті. Та зрештою ця історія закінчилася добре. Мати знайшла житло, роботу й чоловіка та змогла забрати всіх дітей.

    Найчастіше одночасно в Романа з Іриною живуть одна-три дитини. Окрім проявів любові, вони привчають дітей до правил проживання в сімʼї.

    Наприклад, діти прибирають кухню після вечері за розкладом. Кожна дитина в середньому чергує раз на тиждень, діти Романа й Ірини теж беруть у цьому участь. Так усі привчаються прибирати за собою, а Роман та Ірина можуть приділити більше часу спілкуванню з дітьми.

    Ще одне правило – жодних телефонів перед сном і вночі. Ніч – для відпочинку, а не сидіння в інтернеті чи ігор.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    Але не всі діти одразу розуміють ці правила, намагаються їх порушувати. Деякі з них звикли, що треба обманювати, щоб вижити. Тому їм одразу не висунеш такі вимоги, як своїм дітям. Вони просто не звикли до таких вимог і порядків. Тому, коли патронатні діти тільки приходять, ми не навантажуємо їх одразу тим же прибиранням. Але вони бачать, як у нас у сімʼї це відбувається, і за деякий час самі виявляють бажання взяти участь.

     

    Подружжя вчить дітей поратися з домашнім господарством – піклуватися про тварин, доглядати за городом і лагодити речі. Окрім того, кожна дитина ходить у школу і знає, що в разі негараздів саме Роман або Ірина прийдуть на поміч.

    Дитина розуміє, що за нею хтось стоїть. Їй є до кого звернутися. І неодноразово я або Іра ходили за цих дітей у школу, коли їх там ображали, або відвідували батьківські збори. Тобто ми беремо участь у житті дитини. І для дитини це важливо.

    Причому ця підтримка поширюється і на стосунки патронатних дітей із дітьми подружжя. Наприклад, вони могли ображатися на послаблення деяких правил для патронатних дітей. Тоді Роман з Іриною пояснювали їм, що цим дітям потрібно поступово звикнути до нових правил.

    Загалом же, каже Роман, від своїх дітей відчуває підтримку. А старші не просто підтримали рішення про патронат, а й приходять допомагати.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    Служба у справах дітей, яка говорить з людьми

     

    Розповідаючи про патронат, Роман неодноразово дякує місцевій службі у справах дітей. Коли він із пʼятьма дітьми приїхав у Піщану, працівники служби й центру надання соціальних послуг навідувалися до нього: допомагали з гуманітарною допомогою та оформленням виплат. Тепер же вони стали партнерами в організації патронатного проживання.

    Усі історії дітей, які потрапляють на патронат у Піщанській громаді, проходять через місцеву службу у справах дітей. Поки Роман із дружиною піклуються про дитину, вона намагається допомогти її батькам, щоб та могла повернутися в сімʼю. Комусь допомагали знайти житло й облаштувати його речами першої потреби, комусь шукали роботу й оформлювали соціальні виплати. А було й таке, що буквально вчили матір, як виховувати дитину, бо вона не вміла й не мала прикладів для наслідування, каже керівниця служби у справах дітей Світлана Думік.

    Був випадок, коли дитина тікала від мами, у них було сильне протистояння, що і дитина кидалася на маму з ножами, і мама кричала на неї, – розповідає Світлана. – Тобто перебування разом було настільки токсичним, що неможливо було надалі цю дитину там лишати. Поки вона була в патронаті, ми працювали з мамою, їздили до неї, переконували. Виявилося, що вона цю дівчинку буквально не виховувала. А якщо виховувала, то методи були грубими. Мама й сама не вміла, робила так, як бачила в дитинстві. Але ми спробували з нею говорити, вчили. Буквально розповідали, як спілкуватися з дитиною, як будувати речення, з якою інтонацією говорити.

    І це – одна з особливостей роботи працівників служби у справах дітей: говорити й шукати аргументи для кожної людини. Це особливо важливо, коли потрібно пояснити батькам, чому їм варто віддати дитину в патронат.

    Не можна раптово і примусово все робити, так це не працює. Навіть якщо це найбільш неблагополучна родина, треба з ними говорити, переконувати. Я розумію, що ця сім’я не завжди була такою, колись ця людина була дитиною, колись вона, можливо, й не мала таку поведінку. Опираючись на ліпші якості людини, знаходиш із нею спільну мову. Вона бачить, що їй хочуть допомогти. І тоді дослухається, – розповідає Світлана.

    Іноді ж аргументи стають рятівними для самих дітей. Так було з двома підлітками перед тим, як їх улаштували на патронат. Батько, з яким вони жили, помер, тож мати забрала їх до Одеси. Та хлопці повернулися в батьківську хату. Жили самі, намагалися зрізати дерева, щоб розтопити в печі, з їжі майже нічого не було.

    Я бачу, що їх треба кудись тимчасово влаштувати, поки ми шукатимемо маму, – пригадує Світлана. – Ми пропонуємо їм патронат, а вони упираються: ми з цієї хати нікуди не поїдемо. Страх перед невідомим. Я вже зневірююся в тому, що зможу їх переконати. І якось змусити їх я теж не можу, це ж двоє дорослих хлопців, які вищі та більші за мене. Тож я кажу: «Зробімо по-іншому: якщо вам не сподобається у Романа Миколайовича – ми вас заберемо. Просто поїдьте туди хоча б на день-два».

    Зрештою, хлопці пробули на патронаті три місяці, почали допомагати по господарству. Старший досі навідується в гості й продовжує допомагати.

     

    Любити, піклуватися, втішати. Як подружжя на Одещині рятує дітей з непростими долями (фото)

    А якось на заході в селі, розповідає Світлана, він її обійняв.

     

    Розумієте, він був удячний, що наша служба допомогла йому потрапити в таку родину.

    Ми познайомилися з цією сім’єю у рамках проєкту «Гроші для дитини, дитинство в сім’ї, послуги в громаді», – розповідає Людмила Страшна, директорка ГС «Українська мережа за права дитини». – Наша спілка постійно вивчає успішні приклади впровадження послуг для дітей та сімей, і ми спостерігаємо, що, на жаль, вони точкові – десь вдається їх організувати (як у Піщаній), а десь – ні. Мета цього проєкту – зробити ці приклади не випадками, а системою. Для цього наші експерти вивчили досвід громад по всій Україні та розробили альтернативний механізм фінансування послуг. Це дозволить громадам самим розпоряджатися коштами на створення та розвиток соціальних послуг для дітей і сімей. Будемо пропонувати державі цей механізм замість чинного».

    Проєкт «Гроші для дитини, дитинство в сім’ї, послуги в громаді» реалізовується Громадською спілкою «Українська мережа за права дитини» та став можливим завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) і щирій підтримці американського народу через Проєкт «Підвищення ефективності роботи і підзвітності органів місцевого самоврядування» («ГОВЕРЛА»). Зміст цього проєкту не обов’язково відображає погляди USAID.

    Вікторія Топол

    Источник: Новости Одессы

    Добавить комментарий

    Сколько стоит страховка на авто в Одессе?

    Стоимость автострахования в Одессе, как и в любом другом городе, зависит от множества факторов. Ответ на вопрос “Сколько стоит страховка на авто Украина?” может значительно варьироваться в зависимости от типа автомобиля, его возраста, марки, объема двигателя, а также от выбранных страховых опций и компании. Основные виды автострахования в Одессе ОСАГО. Эта страховка является обязательной для […]

    Зоомагазин MasterZoo: лучшие товары для домашних питомцев

    Завели щенка, котенка, хомячка или даже игуану? Обязательно купите для маленького жителя все самое необходимое. Понадобится индивидуальный набор корма, покупка лежанки для сна, лотка, посуды. В зависимости от вида животного может потребоваться одежда и аксессуары, самый необходимый инвентарь для прогулки. В современном зоомагазине Masterzoo сети сервисов zakaz.ua несложно отыскать все для заботы о домашних питомцах: […]

    Как использовать майнинг пул для эффективной добычи биткоинов?

    Майнинг криптовалют, особенно биткоина, становится все более конкурентным процессом, требующим значительных вычислительных ресурсов. В этих условиях майнеры ищут оптимальные решения для повышения эффективности своих операций. Одним из таких решений является использование майнинг пулов, которые объединяют мощности участников для увеличения шансов на успешный майнинг. В этой статье мы рассмотрим, как использовать WhitePool — один из популярных пулов, чтобы […]

    Правила використання віскі для фламбування

    Така кулінарна техніка родом із Франції, назва якої перекладається як «палати», передбачає обробку страви спиртом, що горить. Для цього використовують різний алкоголь, наприклад, віскі. Напій має димні та пряні ноти, які передаються їжі під час фламбування. Як обрати віскі При підборі спиртного враховуйте міцність, смак та поєднання з компонентами страви. Для фламбування використовують віскі з […]