Українська Служба Інформації поспілкувалася з мамою відомої у всій Україні одеської п’ятірні Оксаною Кобелецькою і дізналася про те, чому родина переїхала з Португалії в Словенію, і чи планує повертатися в Україну.
Про те, як Оксану Кобелецьку і її шістьох дітей виручали з халепи словенські рятувальники, чи знайшли діти спільну мову з місцевими однолітками, чому Оксана не веде соцмережі і які зміни відбулися в її особистому житті читайте в ексклюзивному матеріалі Наталії Костенко на сайті Української Служби Інформації.
Дивіться відеоінтерв’ю на нашому Youtube-каналі.
Перші півтора року після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ви з дітьми жили в Португалії. Чому вирішили змінити країну проживання?
Після життя в Португалії ми спробували повернутися в Одесу. Але вже в першу ніч були сильні обстріли. Посеред ночі мені доводилося бігати по будинку і переносити дітей від однієї стіни до іншої. І так відбувалося практично тиждень Тоді стало зрозуміло, що залишитися в рідному місті ми, на жаль, не зможемо. Чому не повернулися в Португалію? Це країна, в якій дуже дороге життя. І насправді ту допомогу, яку нам надавала ця країна, нам було складно жити. Тому стали шукати інший варіант. Хотілося обрати ближчу до України країну, – і територіально, і ментально.
Як підтримує вас Словенія, як на рівні держави, так і на рівні пересічних громадян?
Є щомісячна одноразова допомога від держави, – і на дорослу людину, і на кожну дитину. І порівняно з Португалією вона дозволяє кращий рівень життя, ніж ми мали там. До того ж є окрема соціальна допомога на дітей. І, що дуже важливо, є допомога на оренду житла.
Щодо словенців, то вони дуже доброзичливі, позитивні із радістю допомагають один одному і всім, незалежно від національності. Коли ми тільки приїхали, нам приносили багато речей, пропонували з чимось допомогти. А був один яскравий випадок, який запам’ятався. Якось нас підвела наша автівка. Просто зупинилася на трасі і все. Я зателефонувала українці, яка живе в Словенії й допомагає українцям в рамках програми Caritas. Вона швидко організувала і місцевих мешканців, які допомогли нам з автівкою. А за нами з дітьми приїхав автобус з рятувальниками, які і відвезли нас додому. Ось так.
Люди дуже допомагають. Про нас писали в місцевих газетах. Ми отримували листи від словенців. А одна жінка сама зв’язала і подарувала дітям шапки. Ми бачили багато уваги, тепла і допомоги. І ще мені дуже подобається, що словенці дуже дружні та живуть великими сім’ями.
Може тому багато хто каже, що Словенія – це ідеальна країна для людей похилого віку і родин з дітьми. Тут дуже затишно і завжди відчувається доброзичливе ставлення оточуючих. До того ж тут багато зелених територій, озер, гір. І всюди можна гуляти і відпочивати. Навіть немає парків. Тому, що щойно виходиш з дому і навколо вже природа і територія для відпочинку. В Словенії багато ферм і свійських тварин. Наше попереднє помешкання знаходилося в домі, де просто під нами жила ослиця з віслючками.
А ще словенців дуже пишаються своїми продуктами харчування, бо вони дуже екологічні і високої якості.
Як сьогодні відбувається навчання дітей в Словенії?
Діти вже навчаються в третьому класі. Аліса (старша дочка, шоста дитина) вже в п’ятому. Спочатку ми ходили в школу, в другий клас, в іншому невеликому селі. Там в першому класі було 16 дітей. А в другому, уявіть, – лише 8. Тож, уваги їм приділяли дуже багато! І діти були в захваті, вони так і казали: «Це – найкраща школа!». Але зараз ми мешкаємо в іншому селі. Тут більша школа. Я маю на увазі основну школу. В Словенії так влаштовано, – в населеному пункту є одна основна велика школа (середні і старші класи) і декілька маленьких шкіл (початкові класи). Це зроблено, щоб молодші школярі не їздили далеко. Тож, ми спочатку ходили в таку маленьку початкову школу, а зараз ходимо вже в основну.
Якою мовою відбувається навчання? І чи відчувають діти мовний бар’єр?
Навчання відбувається словенською. І тут з перших класів діти вчать і іноземні мови. У нас це англійська і німецька. Але їх ми тільки-но починаємо вчити. Проте, діти мають додаткові уроки словенської. Щодо мовного бар’єра, то в першій школі він був і це додавало складнощів і в навчанні, і в соціальній адаптації. Але вже під кінець року все налагодилось. Діти знайшли друзів, їх стали запрошувати на дитячі дні народження.
В новій школі вони майже одразу знайшли друзів. Особливо дівчата. Вони вже ходять до подружок в гості, до нас приходять діти. Хоча тут ходити один до одного в гості – не така звична практика, як в Україні. Хлопцям трохи складніше, вони більш замкнені.
Які маєте плани на майбутнє? Чи є думки про повернення в Україну, можливо, з часом?
З часом звісно ми хочемо повернутися в Україну. Там наш дім. Так, я міркуючи про те, що діти з першого класу навчаються іншими мовами і в Україні їм доведеться в мовному сенсі починати з початку. Вони розуміють українську, але вже пишуть, читають і спілкуються словенською.
Але все одно ми хочемо повернутися. Чекаємо на Перемогу, на закінчення війни.
Діти пам’ятають дім. Перший час вони дуже часто питали: «Мама, коли ми поїдемо додому?». А зараз стали казати, що їм подобається в Словенії і, може, варто і залишитися.
Чи можете назвати ваше життя в Словенії вже налагодженим і сталим?
Ох, не можу так сказати. Все одно не зрозуміло, що буде завтра. Ми живемо в орендованому житлі й напевне не знаємо, чи матимемо завтра гроші, аби його оплачувати, чи ні. Так, держава допомагає. Але ж кожні пів року треба наново подаватися на отримання цієї допомоги. Правила змінюються… Так, можна сказати, що ми прилаштувалися до такої ситуації, але відчуття впевненості немає з початку війни.
Оксано, чи відбулися якісь зміни у вашому особистому житті?
В особистому нічого не відбувається (сміється). Славлений мовний бар’єр. Я вже розумію словенською, але розмовляти вільно мені все ще складно. Тому я спілкуюся з місцевими, але відверто небагато. Тож, я б сказала, що це питання на паузі.
Ви активно вели соціальні мережі. Але не робите цього зараз. Чому?
З початком війни я відчула певний психологічний бар’єр. Я відчула, що соцмережі додають мені психологічної нестабільності. І щоб не втратити здорового глузду, залишитися психологічно здоровою, спілкуватись з оточуючими людьми, я вирішила мінімізувати мою активність в соціальних мережах.
Источник: Новости Одессы
влажность:
давление:
ветер:
