Відомий британський хірург Генрі Марш зустрівся з лікарями Одеси

Про це повідомляє кореспондент Української Служби Інформації.

Емпатія, або натуральна симпатія до пацієнтів, вигорання на роботі, еnd-of-life care та розвиток мережі хоспісів і лікарня майбутнього — ці теми обговорили за участю всесвітньо відомого британського нейрохірурга Генрі Марша. До зустрічі долучилися лікар — нейрохірург та перекладач книжок українською Андрій Мизак, Дмитро Гавриченко – анестезіолог, медичний директор Odrex, професор кафедри анестезіології, інтенсивної терапії та медицини та невідкладних станів ОНМедУ та Максим Михалочкін, учасник Odesa Business Club, засновник ТОВ «Трансмет ЮА» та ТОВ «ТІМ».

За  словами нейрохірурга Генрі Марша лікарям необхідно знайти баланс між емпатією та професійною дистанцією, щоб уникнути емоційного вигорання, і в цьому ключову роль відіграє підтримка колег та командна робота.

Коли ми становимося медичними студентами, ми хочемо допомагати іншим людям. Коли ми молоді – ми всі ідеалісти. Але проблема в тому, що коли ми стаємо лікарями, то ота емпатія, ота натуральна симпатія, вона кудись зникає. Є багато причин для цього. По-перше, коли ми стаємо відповідальними за те що трапляється з нашими пацієнтами, ви стаєте тривожними. Ці самі пацієнти, стають причиною вашої тривожності. І проста правда у тому, що чим більше уваги ви приділяєте до пацієнта, тим більш боляче вам буде коли справи підуть погано. І є багато проблем де ми не можемо нічого зробити. Рано чи пізно усі наші пацієнти помирають. А якщо ви дуже-дуже про них піклуєтесь, ви не зможете працювати, бо це буде дуже боляче. Тому треба знайти баланс між добротою, чуйністю та клінічною ефективністю. І коли ви знаходите той баланс, то це залежить від багатьох факторів. Один з тих прикладів, його можна знайти серед старих лікарів – вони можуть проявляти не так вже і багато доброти до пацієнтів і тоді молодші лікарі — вони пропри своїй волі будуть імітувати поведінку своїх старших товаришів.

Також це залежить від того, що я називаю «національною культурою». За радянських часів перш за все у пацієнтів не було ні якою сили, ні якої спроможності щодо їх лікарів. Якщо лікар вас погано лікує – з цим нічого не поробиш. Це означало, що у лікаря була абсолютна влада щодо своїх пацієнтів. А як ви знаєте, влада – розкладає.

Як ви знаєте, існує багато механізмів, що надають пацієнтам деяку владу щодо свого лікаря. Це комісії, це юридична допомога це комітети з розгляду випадків. Я дуже не люблю коли пацієнти скаржаться щодо мене, але я розумів що до певної межі це необхідно. І якщо у пацієнта немає ніякої влади – це дуже погано для лікаря.

У такому випадку ми дуже часто втрачаємо баланс і як наслідок емпатію до своїх пацієнтів. На початку моєї медичної кар’єри я вважав, що основні проблеми — це навички та знання.

Але зараз, коли я гляджу на свої більш ніж 40 років практики, як лікар, як хірург технічна сторона здається мені зовсім простою. Я її вивчив і більше немає ні яких проблем. І я вважаю, що це є центральною проблемою медицини.

По-перше, якщо ви стаєте лікарем, то це буде боляче. І ви повинні розуміти, що цей біль є частиною буття лікарем. І я вважаю, що найважливіша підтримка, щоб витримати цей біль є наші колеги. Добра команда є основою функціонування в медицині. Я зрозумів що, командна робота, є основою якісного функціонування за багатьох причин. Одна з причин – це психологічна підтримка. Якщо у вас є колеги, які вам симпатизують, із болем справитися легше, коли ви бачите як страждають ваші пацієнти. Якщо у вас нема добрих колег, якщо ви не можете поділитися, ви аби зламаєтесь або станете абсолютно холодною людиною.

Ви знаєте, що найбільш чуйні люди у лікарні – це санітари. Вони перевозять, переносять пацієнтів з одного місця на інше. Вони не відповідають, що станеться з пацієнтом, але вони е ланкою цього ланцюгу.

Я розповів одну таку історію у своїй першій книжці. У нього була пухлина мозку, що дуже повільно збільшувалась. Ми проводили операцію, пухлина зменшувалась, потім знову виростала. І потім одного дня, потрібно сказати, час зупинитися. Але за такий час пацієнти стають близькими друзями. Я пам’ятаю два таких випадки, коли пацієнтам потрібно було сказати: «Час помирати». Це дуже складно. І я їх оперував, і все становилося ще гірше. І був ще один пацієнт, я цю історію не розповідав у книжці. Це був єдиний син матері-одиначки. І я оперував цю дитину, коли їй було 2 роки. Потім проводилася протипухлинна терапія. А потім через 2 роки відбувся рецидив і я знов провів операцію, а потім знов рецидив і я сказав матері «Час зупинитися». І вона стояла на колінах перед ді мною і у неї текли сльози. Я сказав: «Я не можу допомогти, так не правильно». І вона пішла до іншого нейрохірурга, він сказав те саме. І вона пішла до третього нейрохірурга, він був молодий — ентузіаст. І він зробив три чи чотири операції перед тим, як ця дитина померла. І ця мати подала дуже багато офіційних скарг щодо мене. Вона намагалася провести легальну справу. Можливо цей ентузіаст був і правий, бо ця дитина прожила один чи два роки після цього, але деякі проблеми з якими ми стикаємося у сучасній медицині. Це складна штука, і що не роби буде боляче. У Британії є такий вислів «Чим більше земля — тим більше біди».

І дуже добре коли ви можете це обговорити з колегами, – зазначив під час дискусії Генрі Марш.

За підрахунками, наразі 20 мільйонів людей потребують певної форми еnd-of-life care, і зі старінням їхня кількість росте.

У нас є хоспіси для тих людей, які дуже скоро помруть і метою їх є створити процес вмирання комфортним та значним як для пацієнта, так і для сім’ї. Це не тільки знеболювальні, це стосується також і психологічної атмосфери. У хоспісах завжди є садочки, там завжди є квіти, там завжди красиво. А також там є візок, де є багато алкоголю. Це дуже важлива частина паліативної допомоги. Можливо дуже багато людей помирає в Україні вдома. У мене була ідея привезти в Україну мого доброго друга доктора Рейчел Кларк. В Британії вона дуже відома письменниця, журналіст та доктор і вона є спеціалістом з паліативної допомоги. А потім почалася пандемія, потім війна, тобто ми затрималися. Але вона приїхала до України зі мною у жовтні 2022 року і ми приїхали до Київського вокзалу саме тоді коли прилетіла російська ракета. Але це зовсім не налякало Рейчел та через декілька місяців вона повернулася разом зі мною. І через контакт та важку працю вона проконтактувала зі спеціалістами з паліативної допомоги з України. І ми започаткували благодійний фонд, який називається Hospice Ukraine для того, щоб підтримати спеціалістів з паліативної допомоги, – розповів Марш.

Похмурий інтер’єр тільки підсилює відчуття бездарності і тривоги, які нас охоплюють під час очікування вердикту лікаря.

За словами Генрі Марша, ефективна система охорони здоров’я спирається на добре профінансовану первинну ланку, де сімейний лікар вирішує, чи потрібен вузький спеціаліст, зменшуючи навантаження на лікарні. Дослідження показують, що тривалі стосунки з сімейним лікарем знижують рівень летальності та частоту ургентних звернень.

Можлива добре профінансована первинна ланка, наприклад, як у деяких Скандинавських країнах. До лікарні треба йти з чимось ургентним та невідкладним, а с усіма іншими проблемами — до сімейного лікаря, а сімейний лікар організує сканування, дослідження, аналізи крові і на основі цього вже вирішує – чи треба йти до спеціаліста, чи ні. У системах охорони здоров’я де можна напряму попасти до спеціаліста.

Наприклад, якщо у вас болить голова, то треба йти до сімейного лікаря, не до нейрохірурга. Бо тільки у 1 з 10 тисяч людей з суворим головним болем є нейрохірургічні проблеми.

У Норвегії було проведено дослідження та опубліковані дані два роки тому. Там популяція у 4, 5 мільйона і у них є медичні записи про всіх. І дослідники порівняли всіх у кого сімейний доктор був протягом одного року та тих з ким лікар працював менше одного року. І у тих з ком сімейний лікар працював менше одного року, загальний рівень летальності збільшувався до 25 %. А ти, хто відвідували сімейника багато років, набагато менше зверталися до лікарні й у них було набагато менше ургентних звернень, а також на 25 % менший ризик померти.

Добра медицина – це не тільки технології та спеціалісти. Це первинна ланка, а також профілактика та навчання.

А лікарні схожі на тюрми. І більшість з нас відчуває себе в’язнями у тюрмі. І коли ми розмовляємо про лікарню майбутнього, то нам потрібно просто пам’ятати ту правду.

Ці два роки я приїжджаю та побачив великий прогрес. Але війна все псує, але зростає нова генерація молодих людей, що будує майбутнє, – зауважив Генрі Марш.