220 мільйонів гривень — ціна, за яку приватний інвестор викупив у держави Білгород-Дністровський морський порт. Подія, яка сталась минулого тижня, для історії українського портового бізнесу — непересічна. До цього лише Усть-Дунайський порт вдалося передати у приватні руки. За схожу суму — 201 мільйон гривень.
Про велику приватизацію морської інфраструктури та Білгород-Дністровський порт розповідає журналіст Української Служби Інформації Богдан Максимець.
Приватизація морської інфраструктури – тренд новий. Лише кілька років тому держава визнала: утримання портів – це дорого, корупційно ризиковано і абсолютно невиправдано. Навіть у відносно мирні роки чистий дохід Адміністрації морських портів України, який калькулюється з доходів всіх портів держави, рідко коли перевищував 1 млрд грн.
Тож всі деталі процесу приватизації важливі для розуміння розвитку економіки України.
Чому на приватизацію пішов саме Білгород-Дністровський морський порт?
Роздутий штат, невиправдано високі зарплати, застаріле обладнання і корупція – саме ці чотири фактори зробили з начебто прибуткового портового бізнесу те, що було. А було, наприклад, по 40 млн збитків за 2020 рік у великих Ренійському та Херсонському портах.
Білгород-Дністровський порт, крім постійної потреби у грошах, нічим не відрізнявся. На момент аукціону порт мав приблизно 30 млн грн заборгованості. Ще однією причиною продати його став низький вантажообіг.
Усть-Дунайський, Білгород-Дністровський та Скадовський порт є найменшими за вантажообігом серед всіх. Тому вони перші у черзі на приватизацію, – пояснює начальник регіонального відділення Фонду держмайна України по Одеській та Миколаївській областях Олександр Славський.
На яких умовах і хто купив Білгород-Дністровський порт?
Нові руки, які візьмуться керувати портом у Акермані, знайшлись не відразу. Перший аукціон провалився, адже жодна компанія не подала заявки.
Переможцем другого аукціону стало ТОВ «Укрдонінвест» – одна з компаній українського бізнесмена Віталія Кропачова, статки якого журнал «НВ» станом на 2019 рік оцінював у 101 млн доларів.
Крім портів, Кропачов займається видобутком вугілля та газу. Зокрема – володіє кількома шахтами у Донецькій області. Крім цього, бізнесмен є власником кількох медіа.
Крім 220 млн за порт, фірма-власник взяла на себе і старі борги підприємства – майже 100 млн грн.
Що цікаво, компанія «Укрдонінвест» брала участь у і першому подібному аукціоні – коли «з молотка» приватизувався Усть-Дунайський порт. Але тоді у торгах перемогла інша фірма.
Що отримає новий власник?
Фірма-власник разом з портовою інфраструктурою отримує ще й понад 50 гектарів площі, які займають адміністративні та виробничі будівлі підприємства. Основна спеціалізація порту – це руда, метал, мінеральні добрива, ліс та зерно. Очевидно, що порт буде використовуватись як ще один пункт у ланцюжку вугільного бізнесу власника.
Станом на момент продажу, Білгород-Дністровський порт, крім морських перевезень, працював як «сухий». Тобто – з ним є як залізничне, так і автомобільне сполучення.
Які ризики має приватизація?
Памятаючи перші хвилі українських приватизацій – ще в 90-ті роки, багатьох лякає сам факт продажу державного майна. Адже тоді підприємства-гіганти радянської промисловості за безцінь діставалися приватникам та, деколи, просто знищувались.
Намагаючись збалансувати ризики, держава раніше намагалась прописувати чіткі умови для нових власників. Втім, зараз, під час воєнного стану, такої чіткості немає, пояснює Олександр Славський.
Ми віримо у ринкову економіку: якщо покупець купує за сотні мільйонів гривень об’єкт, то він прагнутиме повернути інвестиції. А для цього потрібно працювати й відновлювати роботу підприємства. Просто «розпиливши» на метал, кошти не повернеш, – каже очільник Фонду державного майна у Одеській та Миколаївській областях.
Тож, висока ціна та ринкові умови її утворення мають стати гарантією того, що порт буде розвиватись і надалі.
Звісно, будь-яка приватизація в Україні – це ризики, пов’язані з корупцією, тіньовими схемами та менеджментом.
Також дискускувати можна і про види власності: наприклад, багато європейських великих портів працюють в концесії за формулою: земля належить державі, все інше – приватникам.
Та цифри – річ уперта. Приватні українські порти – лідери у вантажообігу у державі. Тоді як державні, у переважній більшості випадків – це збиткові підприємства, які потребують багатомільйонних інвестицій.
Источник: Новости Одессы
влажность:
давление:
ветер:
