24 лютого 2022 року мирні громадяни України стали мішенню безжального ворога. На захист країни встали мужні та відважні чоловіки різного віку і професій. Про зміни у житті, бойовий настрій та мрії Бессарабія.UA розповіли військовослужбовці.
Вірю, що Україна стане квітучою, справедливою державою
Уродженець міста Ізмаїл Андрій Мяник — письменник, автор книги “Шузи, або мільйон знаків з пробілами”, від текстів якої підписники у захваті, захищає небо над Одещиною у складі мобільно-вогневої групи.
Він тримає стрій заради майбутнього країни, у якій народилися його діти. Те, що через ворога багато українських сімей розлучені та вимушені долати складні випробовування, часом його дуже бентежить. Він і надалі готовий нищити шахеди, щоб кожна родина змогла спати спокійно, щоб нічого не загрожувало життю мирних мешканців. На питання, що допомагає йому підтримувати бойовий дух, він відповідає — «віра у Бога та допомога друзів». Один з друзів надав для його підрозділу позашляховик, інший купив полегшені плити для бронежилета.
“Моя країна — для мене як рідна матір, коли її ображають, я люблю її ще сильніше. Часто думаю про те, яким буде життя, коли закінчиться війна. Я щовечора буду розповідати молодшому синові казки. Буду милуватися середньою донькою та обговорювати з нею фільми і музику. Уявляю, як старший син приїде додому з нареченою. А ще мрію щоночі обіймати свою дружину, найкрасивішу у світі”, — ділиться Андрій.
Найбільше за все він бажає, щоб, нарешті, ця битва закінчилася перемогою для України, щоб більше не було тривог та поганих звісток про втрати.
“Хочу, щоб наша країна перемогла не лише зовнішнього ворога, а й внутрішнього спрута корупції. Вірю, що Україна стане квітучою та справедливою державою, ніколи не забуде хлопців і дівчат, які здобули це все найбільшою ціною…”, — розмірковує військовий.
Рідні є найбільшою підтримкою та моєю суперсилою
Тероборонівець Денис уродженець Болградського району раніше займався підприємницькою діяльністю. Незадовго до повномасштабної війни здійснив головну мрію своєї родини — придбав будинок та хотів створити у ньому комфортні умови.
Але після повномасштабного вторгнення чоловік не зміг жити звичним життям, тому на сімейній раді вже у березні 2022 року повідомив рідним, що йде добровольцем. Чоловік усі справи передав дружині та вступив до лав ТРО.
Зараз він боронить країну на Сумському напрямку, далеко від дому постійно турбується про доньку та сина, про батьків-пенсіонерів, з нетерпінням чекає зустрічі з коханою дружиною.
“Перевага української армії у тому, що ми захищаємо Батьківщину. Можу сказати, що за час служби я став ще більшим патріотом. Багато з нас тут колишні цивільні, й тому нам не вистачає домашнього затишку, всі сумують за рідними. Вони є найбільшою підтримкою та моєю суперсилою”, — розповідає Денис.
Мрію прогулятися по своєму рідному місту
Військовослужбовець Владислав родом зі славнозвісного міста Бахмут Донецької області. Він військовий пенсіонер, на момент повномасштабного вторгнення повернувся до лав Збройних сил України.
Його матері, дружині та доньці через небезпеку довелося переїхати з Бахмуту до Болградського району. Вони потрохи адаптувалися на новому місці та розпочинають життя спочатку. Через військову агресію рф від їхнього затишного міста Бахмут залишилися руїни. Багатоповерхівка, у якій жила родина Владислава, постраждала. Сам чоловік і досі боронить країну на Донецькому напрямку.
“Я завжди був вірний своїй країні — і коли ніс службу у мирний час, і коли довелося знову брати до рук зброю. Завжди знав, що готовий захищати свою країну, свій народ. Моє відношення і досі не змінилося. Наша перевага перед ворогом — у згуртованості та впевненості у перемозі. Ми на своїй землі”, — розповідає Владислав.
Його головним мотиватором завжди була, є і буде його родина. І хоч зараз він далеко від близьких, чоловік спокійний, що рідним вдалося знайти безпечне місце у мальовничій Бессарабії. Владислав дуже позитивний, з гарним почуттям гумору. Він зізнається, що на передовій йому не вистачає млинців зі сметаною, які випікає його матуся.
“Знаєте, про що я мрію? Про те, щоб прогулятися по своєму рідному, мирному місту Бахмут. А ще про те, щоб наступні покоління знали про війну тільки з книжок історії. На жаль, моя донька відчула на собі реалії війни, тому я не хотів би, щоб мої нащадки жили у страху”, — ділиться Владислав.
На передовій не вистачає зброї та мотивованих людей
Військовий за позивним “Морпіх” з Одещини тримає оборону в Донецькій області. Він каже, що українці у важку годину показали усьому світові свою єдність та незламність, людяність та чуйність. Кожен на своєму фронті виконував та продовжує виконувати належно поставлені завдання, попри складнощі, страх та втому.
“На передовій ми з побратимами є підтримкою один для одного. Тут не вистачає зброї та вмотивованих людей. Як би не було тяжко, ми на своїй землі, тому відступати нам нікуди.”, — розповідає Морпіх.
Його бойовий дух підтримує родина, кохана дівчина, побратими, друзі, гарні новини та малюнки маленьких українців. Заради цього він стоїть на варті правди, заради цього його товариші по службі поклали життя.
“У майбутньому мені хотілося б бачити Україну відбудованою, з європейськими можливостями життя та прозорою владою”, — каже військовий.
Завдяки українським захисникам, які тримають оборону на різних напрямках, блакитно-жовтий стяг не змінюється на триколор. Завдяки їх патріотичності та відвазі плекається надія на те, що Україна відродиться.
Слава Україні! Героям Слави!
Источник: Новости Бессарабии
влажность:
давление:
ветер:
